07.03.2018 складне виховання

 

4.58 ранку. Новий день, який варто прожити, а не “протягти до вечора”.

7.45. Петро вже одягнений стоїть на сходинковому майданчику, Семен підпирає, щоб не зачинились, відкриті двері під’їзду. Григорій (не одягнений) плаче, аж заходиться – хочу іти з тобою. (Останнім часом Гриню до садочка відводить Ваня(а потім іде з Миколаєм до школи), бо по перше, мені довести-роздягнути-залишити двох замість трьох швидше. До того ж, вхід в ясла окремий і розташований з іншої сторони будівлі. По друге, вихователька ясел зазвичай запізнюється і мені доводиться чекати на неї, що гарантує запізнення на роботу. Та якщо дозволяє час, то таки йдемо вчотирьох). Те ридання я намагаюсь зупинити, швидко пояснюючи, що часу обмаль і сьогодні він іде з татом, дратуюсь. Я вже майже вийшла з дверей, коли почула зауваження чоловіка: “Сиділа до останнього, а потім не встигаєш. Дитина ж відразу чемно просила взяти із собою, а тепер ось….” Хвиля обурення мене поглинає. Яке полегшення, бо тепер я знаю, хто в усьому винен. Звичайно він. Він спав довше за мене, повільно збирався, а тепер ще й зауваження мені робить! Мовчки зупиняюсь, за дві хвилини  повністю одягаю Гриню, демонстративно виходжу (мовчки) на двір. Григорій сяє від щастя. Завіса.

Звичайно, знову я не склала іспит на звання ідеальної мами. Поспіх і непослідовність – одні з головних причин помилок у вихованні. Трирічна дитина ще не контролює час і, хоча його просили вчасно одягатись, бо не встигне піти із мамою, задача виявилась заскладною. Та сьогодні Григорій риданнями врешті отримав своє, тож наступного разу напевне піде тим самим шляхом.

Марафон першої половини дня: садок-тролейбус-метро-робота-метро-тролейбус-садок_ранкове свято у Семена (запізнююсь на 10 хвилин, але його я попередила, що так може статися, тому бачу свого синочка у залі цілком спокійним. Вгледів мне серед батьків, посміхається)-додому на 5 хвилин- тролейбус-метро-робота-святковий обід з колегами. Ці останні дні переповнені привітань і нарікань. Весняне загострення 🙂

Колега на роботі у розмові про дітей поділилась свої досвідом виховання: “В моєї ніяких істерик у магазині не було, як ось інші – падають, кричать, верещать. Я один раз її схопила, поставила на ноги і сказала: ще раз таке утнеш і більше ніколи нічого не отримаєш.” Я не втрималася і втрутилась: “Діти різні. Не для всіх спрацьовує подібні настанови. Це я, як людина з багатодітним досвідом, можу зауважити. Я більше не поспішаю засуджувати батьків, коли бачу на перший погляд невихованих дітей. Скоріше завжди хочу дати їм пораду. Бо кожній дитині потрібна окрема увага і підхід”  – “О, це так важко!” – “Так, виховання – це складний процес” (далі я промовчала, але тут додам):

  • Завжди складно, коли хочеш кращого. Не такого, як в усіх, і не такого, що дається без зусиль.
  • Легко виховувати особистостей, коли ти сам(а) – особистість. Цілісна, самодостатня, врівноважена, розумна, терпляча, уважна. Знайшла свій шлях і розкрила свій потенціал. Тоді і кількість людей, яких ти берешся виховувати, не відіграє значної ролі. Це просто – живеш поряд і власним прикладом доводиш, як треба впорядковувати своє сьогодення і погляди на майбутнє. Коли ж до ідеалу ще далеко, і себе не бачиш(не вважаєш) щасливою і  врівноваженою людиною, доводиться напружуватись аби створити умови для зростання кращої версії себе. Тож хочеш гарантій вдалого виховання – почни з себе. (До речі, чим я власне і займаюсь, коли встаю о п’ятій і пишу цей щоденник :))) ).

Короткий робочий день не склався. Принаймні у виховательок в садку. Бо тренування з карате пройшло за розкладом, тож довелося чекати Миколая до 17.30.

Дорогою зі школи син сказав: “Мам, як добре, що від завтра чотири вихідні. Нарешті ти зможеш довго і багато читати!” :))

а) моя дитина напевне знає, що б я залюбки робила хоч цілий день;

б) це те бажання, яке не варто приховувати чи соромитись, а навпаки,

г) емпатія – важлива риса характеру, і в Миколая вона присутня. Це мені компенсація за провальний ранок. :))

Гарного дня!

Напишіть відгук