24.03.2018 Їду з Києва

Початок шкільних канікул. Сьогодні везу дітей у Горішні Плавні до бабусі з дідусем. Попереду 300 км ранньо весняної української дороги.

Сам день видавася насиченим. Окрім вже щоранкового мого режиму, додається режим « всі діти вдома, а у тата справи». О 13.00 у Миколая інтенсивне підготовка до заліку з карате ( він наполіг, що це дуже важливо і не піти на тренування не можна), збір речей на тиждень перебування хлопців поза домом ( одяг, іграшки, дозвілля), що нікому, здається, окрім мене, не було потрібно 🙂 . Далі мийка машини ( Ваніна ініциатива), суботні київські затори, заправка і супермаркет. О 17.30 нарешті стартуємо.

Одразу порушую два важливих застереження:

– я втомлена. Вже понад 12 годин на ногах;

– за 30 хвилин стає темно, а це суттєво ускладнює рух і навантажує увагу.

А тепер про саму дорогу. За традицією в березні дива не сталося, і покриття шляхів наче шашель поїв. Деякі ділянки були схожі на наслідки бомбардувань. За кожні 30-50 км на узбіччі стояли машини, водії заміняли побиті колеса. Мене ця перспектива неабияк лякала. Адже ще жодного разу не мала нагоди цю навичку здобути. А ще ніч, втомлені діти, яких не випустиш побігати, повний багажник речей і невпевненість, чи я взагалі маю необхідні інструменти. Але все минуло без травматичного досвіду: хоча три- чотири рази таки «вскочила» в величезні ями, таки доїхала без зупинок.

Діти. Діти піддавались тортурам аудіокнигами, спочатку Хаггард «Копі царя Соломона» українською, потім Роальд Дал « Матильда» англійською 🙂 . Щоправда, під час тортур дозволялось по півгодини кожному пограти на iPad. Спали останні годину-дві.

Я. Я у нормі. Роальда Дала слухала до кінця 😉

Врешті рівно о 23.00 нас зустріли на порозі домівки усміхнені і щасливі мої батьки. Ми тут, ми цілі і не ушкоджені, будемо разом.

Гарних шляхів і гарного настрою всі нам і всім вам! 🙂

Напишіть відгук