Ланцюгова реакція добра

– Добрий вечір! Шановні, це ви сьогодні весь день нам в будинку вікна замінювали? – питаю у п’ятьох хлопців, років 18-20, що в сутінках перевдягаються в чисті сорочки, стоячи на холоді посеред двору.Вітаємо. Так, це ми. – відповідають і поглядають з осторогою.

-Чи можна вам віддячити і пригостити теплим чаєм з бутербродами?

-Не можна, а треба! – радіють і жваво погоджуються прийняти від мене нехитрі наїдки.

Зазвичай робити добро і покращувати цей світ дуже просто. Така можливість очікує нас на кожному кроці. То чому ж ми не завжди помічаємо тих, хто потребує підтримки, не користуємося привілеєм дарувати гарний настрій і віру в людство оточуючим, незнайомим, випадковим людям?

На мою думку, найбільше заважає емоційна бідність і відстороненість, які в силу історичних, ментальних впливів зробили з більшої частини сучасного українського суспільства благо_непроникними.

 Постійно очікуючи нахабства, брехні, грубощів і відвертого психологічного насильства від оточуючих, ми самі починаємо випромінювати недовіру і готовність “нападати або бігти”. Не чекаємо від людей навколо добра, впевнені, що кожен прагне використати нас заради власного зиску, зрадити, посміятися і принизити.

Нещодавно події в Верховні Раді України зайвий раз проілюстрували вади суспільства, що обирала народних депутатів, фігурантів побиття і принизливих коментарів, образ, на кшталт “Винесіть цього козла!”, запалювання шашок у залі засідань. І все це на фоні вагомого кредиту довіри народу, що спостерігає в ефірі підступну поведінку обранців, під час прийняття дуже важливих і необхідних законів, наприклад, щодо медичної реформи або пенсійної реформи. Жахливо, що дехто з глядачів приймає цю “картину” за норму, надалі очікуючи подібного у повсякденні.

 Натомість й самим нам ніяк не позбутися “гальма”, яке утримую від проявів людяності і емпатії. І навіть, якщо інколи наші “шори” спадають хоч на мить, необхідно докладати надзусиль, аби зламати опір свідомості, яка що раз пропонує нашій уяві найвигадливіші варіанти виправдань, чому не варто “лізти куди не треба”.

Я кілька днів помічала, як працюють віконники, замінюючи (нарешті!!!) старі рами на новий металопластик у підїздах нашого мікрорайону. За день вони встигли почати і закінчити 10*5 вікон. Це досить багато і напружена їх робота дуже контрастувала зі звичним темпом комунального підприємства (чит. ЖЕДу), що обслуговує будинки. Загалом, вдячність ці хлопці, на вигляд студенти перших курсів, заслужили. Я не знаю, чи отримували вони схвальні відгуки від інших мешканців, але в мене раптом виникла надзвичайна потреба якось засвідчити свою подяку. Найдивнішими і найприкметнішими для мене виявилися внутрішні суперечки, що під час приготування бутербродів і чаю, точилися в голові. Найтупіша і остання думка “проти” була наступна: “А що, як сусіди вирішать, що я залицяюся до молоді?” Ех. Строк життя їй – хвилина. 🙂

Тож виявляється, що наскільки не було складно і, на перший погляд, не потрібно безкорисливо дарувати благо іншим, щиро дякувати, покращувати настрій, всміхатися, робити це можна і дуже-дуже потрібно. До речі, діти помітили мою двохвилинну відсутність і, після пояснень, запитали, навіщо я це зробила. Відповіла наступне. – Я започаткувала ланцюгову реакцію добра. Адже по перше, ці працівники виснажені і голодні, зараз будуть їхати громадським транспортом додому, все їх дратуватиме і реакції можуть бути агресивними (так запускається ланцюгова реакція зла). Після легкого перекусу і приємних емоцій вони реагуватимуть м’якіше, можливо навіть комусь посміхнуться або поступляться місцем, і інші люди посміхнуться і запропонують допомогу тим, хто поряд. Такий ланцюг. 🙂 По друге, хлопці – чиїсь сини. Мами їх переймаються, як там вони, чи не голодні, чи не втомлені, чи не ображають їх люди своєю байдужістю. А тут я взяла і допомогла, подбала про їх настрій і шлунок :). Маю надію, що одного дня ланцюгова реакція добра спонукає іншу маму допомогти моїм синам.

Робіть добро і не будьте байдужими.

3 Replies to “Ланцюгова реакція добра

Напишіть відгук