Нізащо знову 15…

Днями звернула увагу на компанію підлітків, що “гуляла” у місцевому фаст-фуді, а насправді перебувала морозний вечір у безкоштовній локації з опаленням і вай-фаєм. Цікаво було поспостерігати за тим, як кожний з них обрав свою роль і нішу в ієрархій лідерів і лузерів, красунь, фріків і гіків. Раптом стало їх шкодА, бо пройнялася всією тією непевністю і важливістю того, що відбувалося прямо перед моїми очима, адже ці зустрічі, це дозвілля – найспавжнісінька школа життя, тут і зараз вирішується доля багатьох із них: хто ти, хто твої друзі, і де ви опинитесь завтра залежить від висновків, що ти їх зробиш сьогодні.

В середині 90-х ми грілися в під’їздах і на горищах багатоповерхівок, дехто робив це в підвалах (я там була лише раз). Всі були зовні в рівних умовах, піддавались однаковим спокусам. Але вибір робили різний. Хтось з хлопців зазвичай приносив пляшку. По чарочці випивали майже всі, допивали “круті” і відчайдушні. Бавились, бігали-стрибали на даху дев’ятого поверху. Знаходили друзів, закохувались, будували стосунки за моделлю власних родин: дружні, домінантні або залежно-алкогольні. Такі різні, але вже такі дорослі.

Це зараз мені все зрозуміло і на поверхні: діти за сусіднім столиком також з різних сімей, з різним вихованням і моделями поведінки. Вони вчаться співіснувати у ворожому (здебільшого) до них світі, шукають точки дотику з до себе подібними. Невміло приміряють і грають ролі: тиран, жертва, розумник(ця), красуня, відчайдух і пофігіст, лідер і вівця.

І як же ж складно здобути хоч якусь певність у собі, ґрунт під ногами! Опертись задля можливості відштовхнутися і стрибнути (або пірнути) у вир життя. Через це “складно” мені їх і шкода. Але без цього досвіду не буде особистості. Тому можу лише побажати більше щасливих випадків і менше трагедій на їхньому шляху(на жаль, вони будуть теж); більше гідності і менше підлості; більше споріднених душ і менше порожніх пляшок людей у цей важкий і важливий період життя.

Напишіть відгук